І пізньої ночі коли воронячі очі слідкують із темноти
Не дивися на небо-йому добре без тебе,
Руйнуй старі мости.
Ромашковий чай, може,краще за квіти.
Треба навчитись менше хотіти.
Треба навчитись робити все краще.
Відкривати зірки,малювати карти,
Ходити босим,не спати до ранку.
Знайти собі якусь гарну приманку.
Дойти до вершини ,спуститись назад.
Даремно не нарікати на втрачений час.
©

Гучна тиша

Увімкни світло в цьому коридорі.
Тобі тільки здається,що нас двоє.
Таких, як ми, сотні і мільйони,
і знаєш,якось байдуже,що тобі це не до вподоби.
Бо в кожного з нас є свої тіні.
Які блукають поміж шпалер на стінах.
Які зачаїлись у віконних рамах.
Ще декілька кроків- і обірветься драма.
Ще кілька подихів і обіймів-
і летять до біса всі марні надії.
Але в житті не можна все спланувати,
бо деколи просто виростають ґрати.
З підлоги, зі стін, зі стелі, десь збоку.
Ти думаєш: маєш вже все, й ненароком
вмикаєш світло в нашій кімнаті.
А тиша вчиться гучніше кричати.
Та інколи краще все в темряві тримати.
Тоді не буде куди нам втікати.
А час від часу, коли ми повні втоми.
Виливати всі образи й незгоди
у великий сервіз і легкою рукою,
опівночі геть пускати з балкона.
Нехай він летить,кришиться, б'ється.
Для чаю в нас новий один ще знайдеться.
Бо найголовніше- не гратись словами.
Не бути тобі моїми думками.
©

Як багато шляхів сполучення.
Як мало шляхів перетину.
Я не маю словосполучення, щоб якось це все окреслити.
Я не маю пам'яті серця.
Я не маю пам'яті доторку.
Я маніпулююсь твоїми нервами.
Я гублюся в лукавій посмішці.
Я заплуталась в магнітних лініях.
Я заплуталась у мережах.
Кожен новий день -і та сама одежа.
Кожна нова ніч- і та сама подушка.
Кожна нова зустріч-як грім разюча.
Кожне несказане слово.
Кожне солене озерце.
Я мовчатиму довго,
Я кажу арівідерчі.
©

Я боюсь пропустити тебе в натовпі.
Очима на когось іншого натрапити.
Викинути в море старі речі.
Не дочекатись погоди - і в вечір
Дістати книжку з полиці в кімнаті.
Декілька рядків з неї прочитати.
А потім...потім солодко заснути зненацька.
Потрапити в казку якусь чудернацьку.
Де колискову Алісі співають,
А великі коти ромашки збирають.
Де пахне малиною і вершками.
І літають чарівні птахи над нами.
А потім зранку знову вставати
І в натовпі без усякого сенсу тебе шукати.
©

Весною завжди носи парасолю.
Я боюсь, щоб не намок твій білосніжний комір.
Я не хочу, щоб застудились твої легені,
Щоб бачили тебе наскрізь промені рентгена.
Роби свої справи розумно і обережно.
Нехай завжди чистою буде твоя одежа.
Нехай не псуються твої плани.
Нехай не брудняться думки і справи.
Завжди мрій про щось неможливе.
Від страху рукою малюй стіни.
Але не втікай від себе,від світу.
Нехай кожен промінь сонця тобі дорогу освітить.
©

Кажуть,що після кожної ангіни на серці утворюється рубець. Любов... Вона ж теж як хвороба. Скільки рубців на твоєму серці? Скільки сердець на твоєму рахунку? ©

Мені у горлі застряг твій погляд.
В мене руки тремтять від твого голосу.
Як далеким відлунням на балконі чую шум машин,
Так образ твій відбився у душі.
Світло фар у нічному місті і подих лісу.
Темний перевулок і на руку відстань.
І хай вмикають літхарів хоч двісті-
Вони мене не засліплять.
Я не дам тобі себе доїсти.
І ,може, вогню тут щоб обігріти хат триста,
Та нехай він у мені феніксом блисне.
Спалахне,загориться,вибухне і водою зальється.
У словах "я чесний" так мало сенсу. ©